До основного змісту

Азія

Індія: великі амбіції щодо зеленого водню стикаються з високими витратами

Попри державні субсидії та плани виробляти 5 мільйонів тонн на рік до 2030 року, Індія стикається зі значним розривом у вартості між зеленим і сірим воднем.

Завод з виробництва зеленого водню в Індії, де електролізери працюють на відновлюваній енергії.

Індія поставила амбітну мету стати глобальним центром виробництва, використання та експорту зеленого водню, однак високі витрати залишаються головною перешкодою для широкого застосування цієї технології на внутрішньому ринку, повідомляє The Diplomat.

У січні 2023 року уряд Індії запустив Національну місію зеленого водню (NGHM), яка передбачає виробництво щонайменше 5 мільйонів тонн на рік до 2030 року. До грудня 2025 року держава надала стимули для потужностей на 0,862 мільйона тонн на рік, що становить лише близько 17 відсотків від цільового показника.

Зелений водень виробляють шляхом розщеплення води за допомогою відновлюваної енергії, тоді як сірий водень отримують із природного газу зі значними викидами вуглекислого газу. За даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), через невизначений попит і затримки проєктів, спричинені повільним розвитком інфраструктури, зелений водень навряд чи подешевшає до рівня сірих альтернатив найближчим часом.

Субсидії та експортні плани

Щоб зменшити витрати, програма SIGHT у межах місії передбачає субсидії на виробництво, які поступово знижують: для зеленого водню з 50 до 30 рупій за кілограм, для зеленого аміаку з 8,8 до 5,3 рупій за кілограм. Ці виплати діють лише три роки й покривають 10-15% різниці у вартості зеленого й сірого водню. У липні 2026 року компанія ACME Group підписала довгострокові угоди з Японією на постачання 0,41 мільйона тонн зеленого аміаку на рік для IHI та 1,0 мільйона тонн зеленого метанолу для Mitsubishi Gas Chemical.

Сектор буде стійким у довгій перспективі лише за умови заходів поза субсидіями, зокрема створення попиту через зобов'язання для промисловості, здешевлення відновлюваної енергії та розвиток експортних ринків. Значною проблемою є відстань між центрами генерації відновлюваної енергії та визначеними портовими хабами, а також висока вартість транспортування чистого водню бо водень треба стискати або зріджувати.

Читайте також

Джерела

  • The Diplomat: Green Hydrogen: India’s Big Ambitions, Costly Realities

Фото: Abhijeet Gaikwad, Unsplash (Unsplash License)