Афганські жінки, які написали власну декларацію прав у 2000 році, досі борються за її виконання
Декларація основних прав афганських жінок, ухвалена в Душанбе 26 років тому, залишається актуальною в умовах сучасних заборон Талібану.
У червні 2000 року, за рік до терактів 1 вересня, близько 300 афганських жінок зібралися в Душанбе, Таджикистан, і написали власний білль про права. Вони назвали його Декларацією основних прав афганських жінок. Як пише The Diplomat, це один із найважливіших документів у сучасній історії Афганістану, який майже ніхто не читав.
Конференцію організувала невелика паризька група NEGAR-Підтримка жінок Афганістану на чолі з Шукрією Хайдар, афганкою у вигнанні у Франції. Серед 300 учасниць були жінки з самого Афганістану, з таборів для біженців у Пакистані, Ірані та Таджикистані, а також з діаспори в Європі та Сполучених Штатах.
Що містить декларація
Афгано-американська письменниця Насрін Гросс, яка допомагала складати текст і зачитувала його в залі, розповіла виданню, що жінки прагнули повернути те, що вже мали їхні матері. Її власна мати, Рокія Абубакр, була однією з перших чотирьох жінок, обраних до нижньої палати парламенту Афганістану в 1965 році, і брала участь у перегляді конституції 1964 року.
Декларація стверджує, що правила Талібану щодо жінок суперечать міжнародному праву, а жінки та їхні діти живуть у постійній небезпеці. Документ посилається на Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Пекінську декларацію та, що важливо, на афганські конституції 1964 і 1977 років. «Ми обґрунтовували свої вимоги власною правовою історією Афганістану, ми не імпортували їх звідкись», пояснила Гросс.
Далі йдуть десять прав: рівність між чоловіками та жінками, особиста безпека, освіта, справедливі умови праці, свобода пересування та свобода думки. Дев'ятим пунктом було право носити або не носити чадарі (афганську паранджу), яке жінки відмовилися робити предметом суперечок, наполягаючи на свободі вибору. Збори оголосили текст закритим: афганські жінки написали його, і жоден чоловік, уряд чи іноземна організація не можуть його редагувати.
Невдовзі після зібрання в Душанбе кілька жінок перетнули кордон і зустрілися в Панджшерській долині з Ахмадом Шахом Масудом, який воював проти Талібану. Він підписав їхню декларацію. Сьогодні, через 26 років, дівчинка в Афганістані не може ходити до школи після шостого класу, її сестра не може вступити до університету чи відвідати парк, а мати не м оже подорожувати без родича-чоловіка. ООН налічує 2,4 мілйона афганських дівчат, позбавлених освіти, і називає цю систему ґендерним апартеїдом.
Джерела
- The Diplomat: The Afghan Women Who Wrote Their Own Rights
Фото: Faruk Tokluoğlu, Pexels (Pexels License)