Якщо влада не вирішить питання, то Черкащину та й Україну в цілому чекає екологічне лихо

На Черкащині поліція затримала учасників угрупування рибних браконьєрів. На їхніх базах знайшли приблизно 40 тонн риби, понад 80 кілометрів риболовецьких сіток та човни. Там зберігалася й незареєстрована зброя, автомобілі та "чорна" бухгалтерія – майже пів мільйона гривень та 17 тисяч доларів.

Здавалось би, українців такою новиною здивувати складно. Особливо враховуючи масштаби промислів легендарних «бурштинових копачів» в Поліссі, а також «чорних лісорубів» у Карпатах. Така собі буденність, котра давно не викликає жодних рефлексій. Але конкретно цей випадок, що стався на території Кременчуцького водосховища, в певній мірі показовий. Він не лише демонструє злагоджені дії правоохоронців (50 осіб, задіяних у спецоперації – це чимало), але й ставить ряд питань до іншої структури. До тих, хто саме і має тримати руку на пульсі нашого навколишнього середовища. До Екологічної інспекції. Як усі ці роки можна було не помічати цілий «картель» браконьєрів, 80 кілометрів сіток та купу іншого приладдя – питання риторичне. Не бачили чи не хотіли бачити?

І якби ж мова йшла лише про «любителів рибки», можна було б списати усе на випадковість і безмежні конспірологічні таланти «риболовів», котрі довгий час лишались непоміченими. Але ні. Тенденція, як-то кажуть, лякає…

Місто Золотоноша, Черкащина. Типовий провінційний населений пункт зі своїми типовими проблемами. Аксіома всім відома – там, де є промисловці, там будуть і проблеми. Теж не новина для українських реалій. Золотоноші ж з одного боку поталанило, адже має зо два десятки промислових підприємств (у більшості – харчових), а з іншого – ні: скандали виникають щороку неодноразово.

Так сталося нещодавно і з місцевим м’ясокомбінатом. Багатостраждальне підприємство зі своїм негарним «шлейфом» (і в прямому, і в переносному сенсі) знову стало причиною ледь не бунту серед місцевих. Численні зміни форм власності не вирішили головну проблему – шалений сморід від решток птахів, що поширюється середмістям. Останній випадок став взагалі особливим: чи-то задля економії, чи через лінь «геніальні комбінатори» вилили відходи просто на вулиці міста…

Протести жителів, дискусії на сесіях міської ради, скарги до правоохоронних органів – це все добре. Так і має бути. Але. Знову ж варто повернутися до згаданої вище Екологічної інспекції. Тут ситуація наче й простіша: 80 кілометрів сіток шукати не треба, все наявне, усі папери написані, усе смердить та чекає візиту поважних екозахисників. Даремно чекає. Адже із обласного центру до Золотоноші шлях ну дуже довгий – цілих 40 кілометрів. Шлях, який фахівці здатні подолати не менш, ніж за місяць.

Звісно, можна списати все на типову українську бюрократію, якби не інший нещодавній випадок, котрий продемонстрував просто чудеса оперативності та зацікавленості представників Екоінспекції. Та ж сама Золотоноша, ті самі 40 кілометрів. І ледь не онлайн-стрім із місця подій та масована інформаційна атака. Мова йде про місцеву багатостраждальну річку Суха Згар, котра свого часу стала справжнім піар-майданчиком навіть для тогочасного народного депутата.

Очисні споруди. Справжня біль для місцевих, адже цей об’єкт інфраструктури потребував капітального ремонту ще з початку 90-х років. Змінювались президенти й уряди, але проблема стояла на місці. Вирішити її намагались із далекого 2004-го року і лише в 2016-му нарешті здійснили реконструкцію. У ролі замовника робіт тоді виступала держава, а контролювало хід виконання робіт обласне Управління капітального будівництва.

Результат мали з деякими огріхами, але заручником обставин стало місцеве комунальне підприємство. Для того, щоб мати законне право працювати із очисними, їх обов’язково треба брати на баланс. Узяли. Як-то кажуть, «на свою голову». Іншого виходу й не було. Адже подібний технологічний комплекс – це складний механізм, котрий потребує постійного оновлення потужностей, сервісного обслуговування та модернізації. Первинні фільтри, жироуловлювачі, «повітродувки» для нагнітання кисню, ціла «ферма» спеціальних бактерій – усі ці невідомі для обивателя терміни стали справжнім головним болем для місцевих комунальників. Точніше справжнім мінним полем, адже ніхто не впевнений, коли цей механізм, збудований чужими руками і під чужу відповідальність, дасть збій.

Так сталося і цього місяця. Останній рік очисні споруди не викликали жодних нарікань у жодних експертів чи комісій. Травень, окрім карантину, приніс чергову проблему – вихід із ладу системи нагнітання кисню для бактерій. Це, якщо говорити просто й коротко, — ключовий процес очищення відходів. Наслідок – місцева річка Суха Згар наповнилась не доочищеними відходами. І ось тут чомусь Екологічній інспекції не знадобився аж цілий місяць для реагування: інтернет-мережа того ж дня була буквально заповнена репортажами, коментарями та гнівними дописами «активістів». Навіть національні телеканали долучили. Оперативність, за яку можна лише хвалити.

Можна хвалити… якби… Якби не ті фактори, на які вельмишановні «екологи» вперто закривають очі вже багато років. Наприклад, ні інспекція, ні «активісти», ні телеканали чомусь не помічають те, що на території Золотоніського району в акваторії річок Суха Згар та Золотоношка перекрито 16 дамб. Що це означає? Дуже просто: та сама Суха Згар по факту живиться лише… відходами з очисних споруд! Чи буде вона чистою? За логікою. Ні. Не може бути чистою річка, в якої немає течії.

Чому у Екоінспекції не виникає питань до місцевих сільських «феодалів», котрі собі облаштували комфортні «рибні» ставки, фактично знищивши місцеві річки? Чому у поважних фахівців не має питань до тих, хто знищив річку Самозванку? Чому досі немає реакції на відео від небайдужих золотонісців, котрі на квадрокоптер відзняли усі 16 перекритих дамб?

Далі – більше. Чому досі не доведений до суду факт просто-таки абсурдного відмивання коштів у вигляді «чищення річок Суха Згар та Золотоношка»? Мова йде про легендарні «роботи» у 2015-2016 роках, коли на понад 10 мільйонів гривень під покровительством тодішнього народного депутата Владислава Голуба сумнівні підрядники «почистили» річки, просто розкидавши увесь брудний мул на берег. А тепер б’ють на сполох уже справжні фахівці. Незалежні та незаангажовані. Викинутий на береги бруд, закриті шлюзи та перекриті дамби – просто катастрофа для акваторії Золотоніського району..

«Ищите женщину», як мовить легендарна крилата фраза. Шукайте причини – про це натякає сучасність. Кому це потрібно і для чого – питання цікаве. Далі, здається, буде ще. Інша річ, що реальна доля річок Золотоніщини нікому не цікава. Лише політика, лише брудні ігри. А ось висохла річка Самозванка на трасі Золотоноша-Сміла – це як вирок для всіх. Калька. Сумно.